У 3.8 Лукаса ми завершили грудне вигодовування.
І на мій великий подив все пройшло настільки легко, що досі не віриться, що завершили, і що легко.
У цій статті поділюся нашим живим досвідом, як воно є, можливо, ви впізнаєте себе або щось візьмете для себе.
Я завжди знала, що годуватиму грудьми довго.
Можливо, тому що мене мама годувала досить довго за мірками сьогодення – до 1.7.
Можливо, тому що мені по життю імпонує природність та натуральність у всьому.
Або тому що пам’ятаю як у дитинстві тягла вічно до мами та бабусі руку на груди покласти, мабуть, не добрала.
А може, просто знала і все.
У мене не було страхів щодо годування груддю. Ось взагалі жодних.
Мені не було лячно, що дитина вкусить за сосок, що не буде молока або що дитина постійно висітиме на грудях.
Мені було якось спокійно та у довірі. Думаю, це відіграло велику роль для мого стану та досвіду, який відбувся.
Коли я читала книги з природного материнства, то начебто не вивчала, а згадувала.
До року Лукаса я давала груди на найменшу його вимогу, тобто скільки дитина хотіла смоктати, стільки він і смоктав. Я розуміла, що він їсть через мене і мені було з цим ок.
Я не пам’ятаю коли у сина з’явилися зуби, але прикусити сосок він міг ще до їх появи. Це був знак, що він хоче до туалету. І тоді я висаджувала його.
Для мене це така дуже значуща комунікація: ти ще не кажеш, але подаєш сигнали, син, і я вмію їх зчитувати.
Вночі я висаджувала Лукаса на грудях.
Інакше він дуже тривожився і не міг розслабитися, щоб спорожнитися.
Я знала, що керувати сфінктерами для дітей важко, тому давала цьому бути + мені самій так було комфортніше: раз-два і можна далі спати.
Десь ближче до 2.5 це стало проблемою, тому що, будучи сонною, тримати такого пацанюру і паралельно давати груди вже складно. Навчитися по-іншому, а саме – вночі на горщик (за моєї допомоги) нам вдалося ближче до 3 років.
Отже, якщо до року, я давала Лукасу груди умовно будь-якої миті, то після року, я могла вже сказати, що почекай, сину, зараз ось це і це і відразу сися. Але не затягувала, давала досить швидко.
Приблизно з 2,5 років груди у нас залишилися вночі і навколо снів, тобто перед нічним і денним і після нічного та денного снів, як засіб заспокоєння, як головні (і часто єдині) ліки у хворобу, у складних переїздах.
І приблизно з 3 років я прибрала груди як заспокоєння і в тривалих переїздах.
До моменту відлучення в 3.8 Лукас досить часто засинав у денний сон з грудьми, у ніч майже завжди, також смоктав уночі 1-2 рази. Але я прибрала груди на пробудження в більшості випадків.
З 3 років Лукаса я іноді ловила роздратування під час ГВ – для мене це був основний сигнал, що час закруглюватися. Я ловила баланс між своєю та його готовністю.
З 3 років я регулярно говорила з Лукасом про те, що ГВ – не назавжди, і що ми залишимося такими ж близькими, але по-іншому, говорила, що нам потрібно мати це на увазі, як би там не було ми в процесі завершення.
Я постійно ставила собі якісь дати, але коли вони підходили, то розуміла, що не готова.
Навіть таке було, що я літала на 3 дні в іншу країну, але і я, і він чекали зустрічі і переживали, а чи буде ще молоко.
Молока залишалося дедалі менше. Було очевидно, що справа добігає кінця.
Ваня зібрався летіти на тиждень до Валенсії і Лукас захотів полетіти з ним. Я хвилювалася, розуміла, що молоко закінчиться, чи ок ось так завершувати, багато говорила з Лукасом, він відповідав, що його все влаштовує, він хоче до бабусь. Коли ти бачиш у дитині 3.8 таку рішучість та усвідомленість, то сперечатися складно.
Важливо сказати, що в цей період я вже не давала груди на до та після денного сну. І після нічного пробудження також не давала, тобто груди залишилися на ніч і підсмоктати 1-2 рази вночі.
І пацани мої полетіли. На третій день молоко пішло, хоч за 1.5 місяця до цього я літала на 3 дні і воно було.
Я дуже сумувала і плакала. За тим що було і що вже не повториться. Після горя від душі прийшов стан всесвітньої любові.
З поїздки до бабусь Лукас мені не дзвонив і не нудьгував, наші зізвони ініційовувала лише я. Йому було по кайфу – прийшла готовність.
Після повернення Лукас не просив груди, тільки коли почали укладатися, сказав “сися” і заплакав, що закінчилося молоко, плакав сек 10, потім обійняв і заснув.
Через пару днів вирішив підсмоктати, я дала спробувати (хоча і було лячно, що знову все по новій 😅), але нічого не вийшло.
Ще 1 раз упіймав мій сосок, коли садила його вночі на унітаз, але відразу виплюнув і аж сам злякався.
Завершення ГВ відсвяткували разом у ресторані та купили іграшку, яку Лукас сам обрав.
Після завершення ГВ відкрився якийсь новий дивовижний зв’язок між нами.
Зовсім інший, але такий чудовий!
До грудей Лукас не виявляє якогось особливого інтересу, але ніби та ніжність, яка раніше діставалася грудям, тепер транслюється на всю мене.
Чи можна назвати наш досвід самовідлучення? Не впевнена. Але мені відчувається правильним для нас особисто як все відбувалося: знання природних процесів розвитку дитини, регулювання прикладень виходячи з віку та потреб дитини та мого стану як мами, постійні пошуки балансу, тонке відчуття своєї та його готовності, повага до кожного учасника ГВ – і до мене, і до нього, довіра та рішучість.
