Контроль та усвідомленість: чому у довготривалому стресі хтось повертається до мʼяса та вина, а хтось навпаки, йде в здоровий спосіб життя та починає займатися собою.
Останнім часом ми часто свідчимо багато полярних історій і всі вони так чи інакше перетинаються з війною та довготривалим стресом, незалежно від того чи проживає людина в Україні, чи будує життя наново в еміграції.
Полярність така: є ті, хто після багатьох-багатьох років веганства, тверезості та умовно сортування сміття, посилає все нахрін і починає жити як жив колись, а є ті, хто навпаки були завзятими тусовщиками та любителями випити, а починають бігати марафони.
Нам стало цікаво дослідити, чому так відбувається.
Якщо говорити глобально, з рівня душі, то звичайно в житті були та будуть різні цикли, витки, досвіди, полярності. На людському рівні їм є конкретні пояснення, і в цій статті ми поділимося своїм баченням.
Отож, екстраподії, такі як війна, еміграція, пошук свого місця та затяжний стрес посилюють поляризацію поведінки: одні інстинктивно шукають втіху у звичному, в тому, на чому виросли, а інші прагнуть здобути контроль та сенс через дисципліну.
Так психіка шукає опору: через контроль або через відмову від контролю.
Одна людина їсть фастфуд і пʼє алкоголь, тому що «нічого немає сенсу», інша – стає веганом, тому що це її відчуття впливу на світ.
Чому люди «відкочуються» назад:
- Повернення до «доусвідомленого» харчування (мʼясо, солодке, алкоголь) як спосіб відчути безпеку та затишок.
- Психологічне виснаження: немає ресурсів на контроль та обмеження.
- Бажання відчути смак життя, тілесне задоволення, звʼязок з минулим.
За нашими спостереженнями, якщо людина прийняла для себе якийсь бажаний вектор, наприклад, рослинне харчування, і в цьому рішенні керувалася страхом, авторитетом інших, трендом, чим завгодно, але не своїм істинним – це злітає, просто тому що такі польові процеси – ми всі йдемо в правду, дорослість, особисту опору.
І тоді відчувається важливою психологічна підтримка та терапія, тому що мова не про їжу, звичайно.
Чому інші обирають спорт, тверезість та аскезу:
- Пошук сенсу та структури в хаосі.
- Контроль над тілом як контроль над життям і тіло як територія, де ти можеш навести порядок.
- Біг, тренування, харчування як необхідний ритуал виживання та відновлення.
Люди починають бігати, щоб «утекти від жаху» або починають вставати о 5 ранку, щоб довести собі, що живі та здатні щось обирати. Зокрема, як форма самооборони.
Тут відчувається важливою дія з любові до себе. Щоб нові корисні звички не стали додатковим стресом. Важливо бути у контакті з тілом та відчути гармонію, а в роботі з людьми ми бачимо, що гармонія в кожного своя.
З точки зору психології: обидві реакції – нормальні.
І пошук втіхи у вині та мʼясі, і сувора дисципліна – це адаптаційні механізми. Люди виживають, як вміють.
Ще поділюся особистим досвідом: до відмови від мʼяса, молочної продукції, алкоголю я прийшла свідомо і у контакті з собою. У мене не було сумнівів, я так хотіла, і так зробила. Це почалося ще 10 років тому, і звісно, не всі зрозуміли, особливо в родині, у близьких було багато страхів та упереджень, я відчувала розгубленість, було незвично пробувати щось нове і спиратися на себе, водночас було сильне бажання та рішучість – з них і діяла.
Рибу ж я виключила, тому що так зробив Ваня, а я пішла за ним через страх зруйнувати стосунки, і головою розуміла, що не потрібна мені ця риба… Але це було не моє істинне рішення, розумієте? Це було рішення зі страху, передчасне. І дійсно: я жодного разу за 10 років не хотіла зʼїсти мʼясо, але бувало, що в складних станах і нападах РХП згадувала рибу.
Важливо з якого стану ми приймаємо рішення, чим керуємся, чи чесні ми з собою в цьому виборі.
Ще бачу тенденцію до серединного стану між двома полярними позиціями – гнучкий здоровий спосіб життя: ніяких рамок, будь-які рішення приймаються в моменті, відштовхуючись від свого стану. Сама по собі ідея класна, мабуть. Я ж дійсно не мучаю себе у виборі, мені комфортно так, як я живу, саме тому я так і живу.
Але, взаємодіючи з людьми, я помітила таке: гнучкий здоровий спосіб життя – також може бути маскою, в якій я сторговувалася між особистими переконаннями та очікуваннями оточення. Чи може це бути стратегією? Так. Чи ефективна ця стратегія? Кожен визначає сам для себе.
Пропоную закінчити на позитивній ноті!
З цікавого: різні дослідження підтверджують, що висока соціальна підтримка знижує поточний стрес та значно полегшує психічні наслідки травми.
Тобто ком’юніті, близький емоційний зв’язок та можливість розділяти поточний досвід з іншими дозволяють витримувати те, що відбувається, та виходить, саме за цим – щоб витримувати, хтось повертається до звичного, а хтось йде в нове.
Бажаємо кожному теплого ком’юніті, в якому безпечно залишатися собою, яким це «собою» зараз не виявилося ❤️
